Економіка України перед загрозою глобальної кризи

В останні дні проявилися ознаки нової світової кризи, тригерами якої стали поширення коронавірусу та падіння цін на нафту. Негативні очікування і ризики, пов'язані з цими процесами, миттєво перекинулися на фондові ринки, для яких понеділок 9 березня став "чорним". За високого ступеню відкритості національної економіки глобальні негаразди актуалізують проблеми оцінки ризиків їх проникнення до України та діагностики наявних зон вразливості з метою негайної розробки комплексного плану антикризових заходів.

9 березня індекс S&P-500, кошик якого включає 500 найбільших акціонерних компаній США, знизився до мінімального рівня з грудня 2018 року (до 2774,2), але вже наступного підвищився до 2882,6.

Таким чином, за три робочих дні з 4 до 10 березня індекс S&P-500 упав на 8,6%. За цей же проміжок часу індекс Німецької біржі DAX знизився на 14%.

В унісон з фондовими індексами зрілих ринків змінювалися і ринкові котирування акцій з ринків, що формуються. Індекс MSCI EM (розраховує "Morgan Stanley" за цінами акцій 24 країн) з 4 до 9 березня знизився на 9,5%, досягнувши значення 947,9. До аналогічних низових рівнів індекс MSCI EM опускався у жовтні та грудні 2018 р.

При посиленні турбулентності схильність до ризиків міжнародних інвесторів закономірно знижувалася. Відомий індикатор глобального "апетиту до ризиків" - індекс волатильності VIX – з 4 до 10 березня підвищився на 50% (відображає очікування волатильності цін на фінансові активи у наступні 30 днів за ставками опціонів на папери з індексу S&P-500).

В умовах непевності і підвищення ризиків інвестування у фінансові інструменти відбувався частковий перетік міжнародних капіталів у "тихі гавані" - дорогоцінні метали та облігації Казначейства США.

Дохідність 10-річних облігацій Казначейства США станом на 10 березня становила 0,76% річних, зменшившись більше ніж удвічі з початку 2020 року – 1,88% річних.

В той же час не спостерігалося (як можна було б очікувати) обвального падіння котирувань цінних паперів емітентів з ринків, що формуються. Це пояснюється тим, що критично низька дохідність фінансових інструментів на зрілих ринках спонукала інвесторів до пошуку більш привабливих інвестиційних альтернатив на ринках, що формуються.

Спред суверенних облігацій країн з ринками, що формуються, за даними агенції cbonds, з 4 до 10 березня підвищився з 3,15% до 3,45%, що означало його зростання на 9,5%.

Найбільш знаковою подією на ринках сировинних товарів стало стрімке зниження цін на нафту, що стало наслідком порушення міждержавної координації регулювання нафтовидобутку. Ринкові котирування нафти марки "Brent" з 4 березня впали на 42,4% і 11 березня біржова ціна 1 бар. нафти досягла 36,3 дол. США.

Існують прогнози, відповідно до яких різке зниження цін на нафту та гальмування світової економічної діяльності викликатимуть ланцюгову реакцію цінових змін на ринках інших сировинних товарів.

За умов, що склалися, відсутність скоординованих дій урядів і центральних банків може спровокувати поширення кризових явищ і виникнення повномасштабної фінансової кризи. На цьому у своїй промові наголосила Президент ЄЦБ К. Лагард.

Відомий американський економіст К. Рогофф у статті для "Project Syndicate" відзначає, що глобальна рецесія є досить вірогідною, але вона не буде схожою на рецесії 2001 і 2008 років.

При закритті економічних кордонів окремих країн, гальмуванні міжнародної торгівлі та руйнуванні глобальних виробничих ланцюгів (що вже має місце під впливом епідемії) драйвером глобальної рецесії стане шокове скорочення пропозиції.

Саме це відрізнятиме її від попередніх криз, які розгорталися в умовах шокового скорочення попиту.

Нова глобальна рецесія може призвести до виникнення дефіциту товарів, підвищення темпів інфляції та зростання номінальних відсоткових ставок, що генеруватиме додаткові проблеми для монетарних і фіскальних органів.

Глобальні потрясіння передаються до країн з ринками, що формуються, головним чином, за каналами зовнішньої торгівлі та потоків капіталу. При цьому стагнація економік крупних торговельних партнерів зменшує попит на експортовані товари та призводить до відпливу капіталів з ринків, які формуються, що виливається у посилення девальваційного тиску.

А зниження світових цін на сировину та/ або підвищення спредів за борговими зобов’язаннями зменшують обсяги експортної виручки, підривають фінансовий стан національних виробників і погіршують можливості обслуговування боргів.

З іншого боку, перетрубації на фінансових ринках змушують міжнародних інвесторів реструктурувати власні портфелі з урахуванням нового рівня ризиків, внаслідок чого відбувається масовий розпродаж найменш надійних активів.

З досвіду попередніх криз відомо, що основними видами зовнішніх шоків та ефектів "зараження", які можуть переноситися до економік з ринками, що формуються (включаючи українську), є:

1) зниження світових цін на експортовані товари,

2) економічний спад у торговельних партнерів,

3) девальвації національних валют торговельних партнерів,

4) скорочення глобальної ліквідності,

5) падіння "апетиту до ризиків" міжнародних інвесторів і збільшення фінансових спредів для ринків, що формуються.

На сьогоднішній день вже почали спрацьовувати перший і останній з названих ефектів "зараження", які цілком у змозі перекинутися на інші сфери і призвести до нової фінансової кризи.

Хоча деякі експерти говорять і про можливість помірної корекції на фінансових ринках, що сприятиме здуванню фінансових "бульбашок".

У теорії будь-яка криза виступає результатом поєднання накопиченої внутрішньої вразливості та впливу шокових факторів ̶ тригерів кризи.

Не секрет, що в останні роки в економіці України сформувалися численні "зони вразливості", які містять у собі значний потенціал для запускання у дію ланцюгової реакції кризи (див. наприклад: "Периферійники". - https://dt.ua/finances/periferiyniki-335583_.html).

Історично деструктивні ефекти поширення зовнішніх шоків в Україні проявлялися в сферах платіжного балансу, державних фінансів, у банківському секторі, на валютному ринку і в реальному секторі економіки. Досвід минулих криз показав, що проникнення зовнішніх фінансових шоків генерує такі макро-економічні ефекти в Україні:

• скорочується приплив капіталу за фінансовим рахунком платіжного балансу, зростають виплати за статтею "доходи" та зменшується рівень міжнародних резервів України;
• в умовах непевності та фактичної (очікуваної) девальвації гривні збільшуються масштаби втечі вітчизняного капіталу, що негативно впливає на стан платіжного балансу та стабільність банківської системи;
• на валютному ринку зменшується пропозиція іноземної валюти, внаслідок чого НБУ змушений збільшувати валютні інтервенції для гасіння панічних настроїв, що позначається на рівні міжнародних резервів;
• у секторі державних фінансів зростають видатки на обслуговування боргу, скорочується дохідна база бюджету, знижується ринковий попит на внутрішні та зовнішні боргові зобов’язання уряду;
• зростання відсоткових ставок на міжнародних ринках ускладнює рефінансування наявних боргів та призводить до підвищення вартості обслуговування зовнішніх боргів, що погіршує ступінь боргової стійкості держави і корпоративних позичальників;
• підприємства реального сектору (включаючи експортерів) стикаються з проблемою звуження кредитних джерел для фінансування поточної діяльності та інвестиційних вкладень, знижується платоспроможний попит на їх продукцію; все це відбивається на рівні економічної активності та обсягах національного експорту.

У даний час не варто виключати того, що вразливості, накопичені в фінансовому, зовнішньому, фіскальному та реальному секторах економіки України, під впливом зовнішніх потрясінь можуть запустити у дію ланцюг кризових подій.

При цьому ключові механізми виникнення кризових явищ, вірогідно, будуть пов'язані з реверсом потоків іноземного капіталу, скороченням експортних надходжень, втечею внутрішнього капіталу, девальвацією обмінного курсу, наростанням бюджетних розривів, зменшенням активів та капіталу банків.

Високий рівень зовнішнього сукупного боргу України (на рівні 187% експорту) збільшує вразливість економіки до впливу зовнішніх шоків, зокрема, шоків цін на сировинні товари та шоків глобального несприйняття ризиків.

Такі загрози актуалізуються у 2020-2021 роках - періоди пікових виплат за зовнішнім державним боргом.

Так, у поточному році зобов'язання Уряду та НБУ з виплати зовнішніх боргів (включаючи внутрішні облігації у власності нерезидентів) оцінюються на рівні 8,5 млрд дол.США.

А погашення довгострокових зовнішніх зобов'язань банків і нефінансових підприємств протягом 2020 року становитиме близько 20 млрд дол. США.

За існування значних потреб у рефінансуванні державного і корпоративних боргів підвищення ринкових відсоткових ставок може закрити доступ українським позичальникам до нового фінансування і підняти на поверхню проблему боргових криз.

Поряд з цим, дефіцит поточного рахунку платіжного балансу України в поєднанні з дефіцитом фінансового рахунку може призвести до критичного зниження валютних резервів та спровокувати суттєву девальвацію гривні.

Фінансове здоров'я банківського сектору також під питанням, оскільки банки в останні роки звели до мінімуму свої кредитні операції, крім споживчого кредитування, і переорієнтувалися на обслуговування бюджетних потреб Мінфіну і монетарних цілей НБУ.

У історичній ретроперспективі втрата доступу до зовнішнього фінансування і реверс потоків капіталу оберталася для країн-позичальниць скороченням ВВП у середньому на 10%.

За оцінками Г. Камінскі, кожна валютна криза ставала причиною втрати від 4 до 7% ВВП країни, а втрати від банківських криз досягали 12% ВВП.

В таких умовах для зменшення впливу зовнішніх шоків на стан національної економіки і блокування кризових імпульсів необхідно розробити комплексний план антикризових заходів із залученням до його впровадження всіх гілок державної влади, експертної спільноти, професійних асоціацій виробників.

Невід'ємними складовими такого плану мали б стати:

1) активізація підтримки реального сектору економіки та українських експортерів без серйозного збільшення державних субсидій: початок роботи Експортно-кредитного агенства, відродження економічної дипломатії для просування української продукції на зарубіжних ринках, використання інструментарію державних гарантій для започаткування великих інвестиційних проектів загально-національного значення;

2) у частині грошово-кредитної політики – підтримання високого ступеню довіри до дій центрального банку, утримання низьких інфляційних очікувань, недопущення різкого збільшення монетарної бази і уникнення підвищення облікової ставки (її реальний показник вже зараз становить 7% річних), коригування регулятивних вимог НБУ до банківських резервів під кредитні ризики;

3) у частині валютного регулювання - згладжування Національним банком коливань валютного курсу гривні і недопущення різкої девальвації гривні (яка може запустити ланцюгову реакцію дестабілізації та викликати боргову і банківську кризу), запровадження тимчасових заходів захисту Національним банком у разі суттєвого погіршення стану платіжного балансу України і зростання спекулятивного попиту на іноземну валюту;

4) проведення зваженої та поміркованої фіскальної політики: недопущення суттєвого збільшення бюджетного дефіциту; підвищення ефективності податкового адміністрування, включаючи усунення провалів у роботі митної служби, уникнення скорочення капітальних видатків бюджету і різкого погіршення соціальних гарантій (що пригнічувало б внутрішнє виробництво і підвищувало вірогідність соціальних катаклізмів);

5) підвищення якості управління державним боргом: підтримка державою ринкового попиту на внутрішні облігації, номіновані в гривні, залучення до ринку ОВДП заощаджень фізичних осіб, активізація співпраці з міжнародними офіційними кредиторами - МВФ, Світовим банком, ЄС, урядами держав-партнерів.

Офіційні кредитори в часи турбулентності надають корисну альтернативу зовнішнім приватним позикам, але співпраця з ними має ґрунтуватися на врахуванні специфічних рис економіки України та професійному відстоюванні національних економічних інтересів.