Як в Україні відбувались безкредитні інвестиції

Після свої відставки з посади голови Нацбанку 6 липня Яків Смолій дав інтерв'ю LB.UA під назвою "Мета – дискредитувати керівництво НБУ. Зняти його, змінити на керованих".

Дане інтерв'ю є досить інформативним з точки зору висвітлення подій останніх місяців і дозволяє зрозуміти філософію і принципи роботи людей, які очолювали центральний банк країни з 2015 року.

Нашу увагу привернув фрагмент інтерв'ю, який стосувався бачення ролі банківського кредитування колишнім головним банкіром України. Ось що сказав Яків Смолій:

"Кредитними ресурсами основні фонди не оновлюють, потрібні вливання ресурсів власників або залучення шляхом входження в капітал зовнішнього інвестора",

"…великі світові корпорації, промислові підприємства беруть кредитні кошти для поповнення обігових коштів, а не для купівлі основних фондів. У нашій ситуації потрібно влити велику суму. І це питання приватизації, прямих іноземних інвестицій. Тому що такого ресурсу в Україні немає".

Зазначені твердження можуть не тільки претендувати на революційні в грошово-кредитній теорії та теорії банківської справи, а й кардинально трансформувати сучасну практику надання банківських послуг.

Але якщо бути серйозними, то дивно чути такі висловлювання від людини, яка тривалий час була акціонером одного з найбільших банків України та два роки очолювала Національний банк України.

Авторитетний підручник "Гроші та кредит" за редакцією М.І. Савлука містить таку класифікацію банківських кредитів за укрупненими об’єктами кредитування (ст: 589, 377):

1) кредит в основний капітал (на технічне переозброєння, реконструкцію і розширення діючих підприємств, будівництво нових підприємств, у т. ч. проведенням лізингових і форфейтингових операцій);

2) кредит в оборотний капітал (на придбання предметів праці — сировини, матеріалів, палива, на покриття витрат виробництва та обігу, на покриття дефіциту коштів для розрахунків);

3) кредит на споживчі потреби (на придбання житла, будівництво дачних будинків, гаражів, на невідкладні потреби населення).

Якщо поглянути на практику діяльності банків в Україні, то, наприклад, "Райффайзен банк Аваль" пропонує два види інвестиційних кредитів для бізнесу:

1) інвестиційний кредит на купівлю обладнання, авто, нерухомості;

2) кредит "розвиток". Серед переваг таких кредитів служба банку вказує на "модернізацію основних виробничих потужностей".

Великі транснаціональні банки також надають своїм клієнтам "інвестиційні позики".

Зокрема, банк JP Morgan пропонує корпоративним клієнтам такі види кредитів як equipment finance (фінансування обладнання) та real estate finance (фінансування нерухомості).

Інвестиції підприємців за рахунок кредитів банків отримали назву leveraged investing.

Аналіз статистичних даних України дозволяє встановити, що у 2011-2012 роках частка кредитів банків та інших позик серед джерел фінансування капітальних інвестицій у національній економіці досягала майже 15%.

З 2014 року дана частка почала різко знижуватися і в 2017 році мала мінімальне значення – 6,6%.

У наступні два роки частка банківських кредитів дещо підвищилася, але несуттєво. Загалом у 2010-2014 роках середнє значення частки банківських кредитів становило 13,2%, а в 2015-2019 роках знизилося до 8,1%.

Тобто, фактично роль банківських кредитів як джерела фінансування капітальних інвестицій в економіці України після 2013 року помітно знизилася.

Але це не означає, що інвестиційні кредити банків – непотрібні бізнесу. Скоріше, це є ознакою того, що банківські кредити – недоступні для більшості підприємств за високого рівня відсоткових ставок і жорстких вимог, які висуваються банками до позичальників.

Заперечення банківських кредитів як джерела фінансування інвестицій головним банкіром країни та, вірогідно, його попередницею дозволяє пояснити феномен колапсу банківського кредитування в Україні.

Так, якщо обсяг наданих банками кредитів нефінансовим корпораціям у 2013 році складав 42,6% ВВП, то в 2019 році він зменшився до 20,2% ВВП.

Не дивно, що з таким підходом до управління грошово-кредитною сферою представники Нацбанку не висували ніяких заперечень проти параметрів Меморандуму з МВФ від травня 2020.

Прогноз МВФ для України, серед іншого, передбачає скорочення відношення банківських кредитів до ВВП із 24,5% у 2019 році до 23,1% у 2020 та до 18,5% у 2021 році.

Ігнорування ролі банківських кредитів як компонента збільшення сукупного попиту і активізації економічної діяльності в країні стало однією з найсерйозніших помилок макроекономічного регулювання в Україні в 2015-2020 роках.

Це призвело до колосальних втрат і на тривалий період підірвало конкурентоспроможність національної економіки.