Смертність від COVID-19 і бюджетні можливості країни

"Фіскальна економія збільшує смерті від COVID" під такою гучною назвою в березні 2021 року побачила світ стаття Сервааса Сторма – професора Дельфтського університету (Нідерланди).

У даній статті він показав, що в розвинутих країнах висока захворюваність та смертність від COVID-19 пояснювалися значною соціальною нерівністю та недостатнім фінансуванням медичних систем.

Професор Сторм довів наявність статистично значущого взаємозв'язку між рівнем державних витрат на боротьбу з COVID-19 (у розрахунку на душу населення) та між рівнем смертності від COVID-19 (на 100 тис. постійного населення).

Отримані ним регресійні залежності показали, що у розвинутих країнах, чим вищими є державні витрати на душу населення, тим нижчою є смертність від коронавірусу (див. рис. 1).

Рис. 1. Кумулятивна смертність від коронавірусу та її залежність від державних витрат на боротьбу з пандемією

Джерело: Storm S. (2021) "Lessons for the age of consequences: COVID-19 and the macroeconomy." Institute for New Economic Thinking, Working Paper 152, New York

В Україні станом на 19 травня 2021 року було зафіксовано 48 696 смертей від COVID-19.

Багато українських родин пережили жахливі трагедії, багато продовжують потерпати від підступної хвороби.

За показником смертності на 100 тис. населення Україна займає 40 місце серед 206 країн (за даними worldometers.info).

Український показник 112 смертей на 100 тис. населення в рази перевищує середньосвітовий – 44 смертей.

При цьому кількість проведених тестів на COVID в Україні є однією з найнижчих у світі – 227 на тисячу населення.

Україна відзначається і невисоким рівнем фінансування сфери охорони здоров'я – по зведеному бюджету даний показник у 2020 році складав всього 4% ВВП.

Рис. 2. Країни-лідери за смертністю від COVID-19 на 100 тис. населення серед 206 країн світу станом на 19.05.2021 року

Джерело: складено автором за даними https://www.worldometers.info/coronavirus/#countries

На діаграмі 2 наведено 40 країн-"лідерів" за смертністю населення від COVID-19, до числа яких увійшла і Україна.

Найвищими показниками смертності характеризувалися порівняно небагаті Угорщина, Чехія, Боснія, Болгарія, Македонія, Чорногорія, Словаччина, Бразилія, Перу, Польща і Хорватія (виключенням стали Сан Марино, Італія та Бельгія).

Така ситуація має своє логічне пояснення. Дослідження, які проводилися в США, засвідчили, що серед жителів цієї країни показники захворюваності, госпіталізацій і смертності були найвищими серед чорних американців, індійців та латино-американців, які найбільше потерпають від хронічних захворювань, погано харчуються, мають незадовільні житлові умови, дихають забрудненим повітрям і позбавлені доступу до медичних послуг.

У середовищі розвинутих країн коливання показників смертності від дуже низьких у Кореї та Новій Зеландії до дуже високих у Бельгії та Італії професор Сторм пояснює такими чинниками.

• По-перше, різною потужністю медичних систем і кваліфікаційним рівнем їх персоналу;
• По-друге, варіацією структурних соціально-економічних характеристик країн;
• По-третє, наявністю чи відсутністю фіскальних обмежень для медичних систем.

Так, у Франції, Іспанії та Італії – країнах з високим рівнем смертності і малими обсягами державних витрат на душу населення, фіскальні можливості урядів були дуже скромними.

Ці країни як члени єврозони не мали доступу до ресурсів центральних банків – кредиторів останньої інстанції.

Крім того, потенціал їхніх Казначейств/ Міністерств фінансів у площині залучення коштів на ринках капіталу був незначним за наявності високого розміру державного боргу.

В Україні з початку пандемії коронавірусу більшість людей були позбавлені можливостей для якісної діагностики, змушені були самотужки проводити тести, оплачувати консультації терапевтів/ інфекціоністів та не мали можливості отримати спеціалізовану медичну допомогу у випадку середнього та тяжкого перебігу хвороби.

Під час пандемії в українську практику публічної сфери охорони здоров'я було запроваджено сумне "ноу-хау" - лікування пацієнтами пневмоній середньої та важкої тяжкості в домашніх умовах (часто - без елементарної допомоги сімейних лікарів).

А госпіталізація пацієнтів у важкому стані в багатьох випадках закінчувалася їх смертю (на жаль, в Україні не проводяться дослідження достатності зусиль медичних працівників з лікування важких хворих).

В той же час приватні страхові компанії та медичні заклади масово відмовлялися від лікування пацієнтів хворих на COVID-19 і не визнавали дане захворювання страховим випадком.

Такий стан справ пояснювався хронічним недофінансуванням та деградацією публічної сфери охорони здоров'я в Україні, браком потужностей медичних закладів, деморалізацією медичного персоналу, "провалами" ринку у сфері медичного страхування, безвідповідальністю і безкарністю посадових осіб у системі охорони здоров'я та на вищих щаблях державного управління.

Всі ці чинники, безперечно, впливали на тяжкість перебігу хвороби у багатьох людей, на показники зцілення та смертності в країні.

У цьому контексті варто з'ясувати характер бюджетно-податкової (або фіскальної) політики України і на скільки така політика сприяє подоланню безпрецедентної епідеміологічної кризи. Для цього скористаємося показником циклічно скоригованого первинного балансу (англ: CAPB) сектору загального державного управління. Арифметично він дорівнює різниці між доходами і первинними видатками держави, скоригованими на величину розриву ВВП.

У 2020 році величина CAPB в Україні становила -1,8% ВВП, а в 2021 році прогнозується на рівні -1,2% ВВП (дані МВФ).

Це означає, що вплив операцій сектору загального державного управління на рівень сукупного попиту України в 2020 і 2021 роках є позитивним.

І така ситуація різко контрастує з періодом 2014-2019 років, коли фіскальна політика мала рестриктивний характер, тобто звужувала сукупний попит.

Але якщо порівняти циклічно скоригований первинний баланс в Україні з показниками інших країн (як розвинутих, так і з ринками, що формуються), то маємо констатувати недостатньо м'який характер фіскальної політики в Україні.

Так, український САРВ на рівні -1,8% ВВП у 2020 році в рази є меншим, ніж середній САРВ у країнах з ринками, що формуються (-6,2% ВВП), та середній САРВ у розвинутих країнах (-7,6% ВВП).

Очікувані значення САВР у 2021 році відтворюють аналогічні минулорічні співвідношення (див. рис. 3).

Доволі інформативним у цьому відношенні є й показник фіскального імпульсу, який обчислюється як різниця з оберненим знаком CAPB сектору загального державного управління поточного періоду і попереднього періоду. Згідно з теорією, негативна величина фіскального імпульсу має місце у період фіскальної консолідації, а позитивна – у період фіскальної експансії.

Рис. 3. Порівняння показників циклічно скоригованого первинного балансу (САРВ) і фіскального імпульсу в Україні та за групами країн

Джерело: складено автором за даними МВФ, Fiscal Monitor, April 2021

На рис. 3 наведено динаміку показників фіскального імпульсу в Україні та різних групах країн у 2020 і 2021 роках (дані МВФ).

Як бачимо, фіскальний імпульс в Україні має позитивні значення, як у 2020, так і 2021 році, на рівні 2,4% та 1,8% ВВП відносно 2019 року.

Тобто фіскальна експансія в Україні в 2020-2021 роках допомогла підтримати сукупний попит і надати певну підтримку сфері охорони здоров'я.

Але якщо порівняти величину фіскального імпульсу в Україні (2,4% ВВП) із середніми показниками у країнах з ринками, що формуються (3,4%), та у розвинутих країнах (5,8%), то знову очевидним є факт помірних стимулюючих ефектів фіскальної політики в Україні, на відміну від інших країн.

Такий висновок підтверджують і дані окремих країн – Чехії, Словаччини, Угорщини, Польщі, Китаю.

Рисунок 4 демонструє, що вказані країни, порівняно з Україною, мали помітно більші величини як фіскальних імпульсів, так і циклічно скоригованих первинних балансів.

За висновком МВФ вагомі пакети фіскального порятунку в таких країнах допомагали рятувати людські життя, надавали підтримку вразливим верствам населення та компаніям.

Доволі скромні показники фіскального імпульсу та САРВ в Україні, порівняно з іншими країнами, пояснювалися обмеженими можливостями позичкового приватного фінансування Уряду, недостатніми обсягами зовнішньої фінансової підтримки нашої країни, а також архаїчною монетарною політикою центрального банку, який категорично відкидав можливості "кількісного пом'якшення" в Україні.

Рис. 4. Порівняння показників циклічно скоригованого первинного балансу (САРВ) і фіскального імпульсу в Україні та країнах з ринками, що формуються.

Джерело: складено автором за даними МВФ, Fiscal Monitor, April 2021

Таким чином, непідготовленість сфери охорони здоров'я України до поширення пандемії, низька якість управління на всіх ланках даної системи та неадекватність її фінансового забезпечення гостроті епідеміологічних викликів стали ключовими чинниками незадовільного медичного обслуговування населення та високого рівня смертності громадян України від COVID-19.

У даний час на Заході провідні вчені та офіційні особи наголошують на тому, що жорстка фіскальна політика в розвинутих країнах десятиріччями створювала підґрунтя для низького рівня інвестицій в охорону здоров'я і соціальний захист населення.

"Фіскальні економії ослабляли держави, підвищували соціальну і політичну фрагментацію суспільств, посилювали нерівність у площині доступу до медичних послуг і в цілому зробили населення вразливішим до поширення коронавірусу" - такі висновки задокументовані комісіями Мармота і Лансета у Великобританії та США.

Звертаючи свій погляд у майбутнє, провідні вчені визнають, що у перспективі важливу роль у пом'якшенні даних проблем мало б відігравати більш справедливе і прогресивне оподаткування, яке перерозподілятиме доходи від спекулятивних фінансів і рентного бізнесу до інвестицій у продуктивні види діяльності та у галузі розвитку людського капіталу (сучасну освіту та якісну медицину), а також у сферу соціального захисту населення.