Виклики для української промисловості й енергетики в умовах зеленого переходу економіки ЄС

З 25 червня 2024 р. ведуться переговори про вступ України до ЄС, а ЄС вже тривалий час є нашим основним торговельним партнером. Частка ЄС в експорті товарів з України становила 64,2% у 2023 р. і 55,8% у січні-липні 2024 р. А частка ЄС в імпорті товарів до України перевищила 51% у 2023 р. і 48% у січні-липні 2024 р. З огляду на це, регулюючі механізми й структурні зрушення в економіці ЄС не можуть не впливати на економіку України.

Високі ціни на енергоносії в ЄС упродовж десятирічь гальмували темпи зростання європейської економіки. Саме тому (поряд з іншими чинниками) економічне зростання в ЄС є помітно меншим, ніж у США. Розрив між ЄС і США за обсягами ВВП постійно збільшується: з трохи більше ніж 15% у 2002 р. до 30% у 2023 р. Показовим є й такий факт: близько половини компаній ЄС вказують на високі енергетичні витрати як основну перешкоду для здійснення інвестицій.

В таких умовах декарбонізація економіки надає ЄС багатогранні можливості, пов'язані із зниженням цін на енергоносії, закріпленням лідерства в чистих технологіях і посиленням власної енергетичної безпеки. Декарбонізація енергетики передбачає масове розгортання чистих джерел енергії з низькими граничними витратами, передусім - відновлюваних джерел і атомних станцій. Цільовим показником у ЄС є досягнення до 2030 р., щонайменше, 42,5% частки енергоспоживання з відновлюваних джерел. Для цього планується наростити майже втричі потужності сонячної генерації та більше ніж удвічі - вітрової генерації.

У грудні 2019 р. було прийнято Європейський зелений курс (ЄЗК), метою якого оголошено сталий зелений перехід до кліматично-нейтральної економіки у період до 2050 р. ЄЗК – це комплекс заходів, який визначає політику ЄС у сферах зміни клімату, енергетики, біорізноманіття, промислової політики, торгівлі, ін.

В Україні, з огляду на об’єктивні труднощі, проблеми декарбонізації залишаються на узбіччі політико-економічних процесів. Однак, після виходу з гострої фази війни ситуація має радикально змінитися. Поки ж що Єврокомісія в лютому 2023 р. оцінила адаптацію українського законодавства до acquis ЄС за кластером 4 "Зелений" порядок денний і сталі зв’язки" найнижчим балом — 1 з 5-ти можливих. Таку ж найнижчу оцінку отримано за розділом сільського господарства кластеру 5. У рейтингу ООН, що оцінює включеність країн до зеленого переходу, в 2023 р. Україна посіла 58-ме місце (із 166-ти) за рівнем використання зелених технологій.

У зв’язку із впровадженням ЄЗК, засад циркулярної економіки та нової промислової політики ЄС вже найближчим часом, варто очікувати ускладнення доступу на ринки ЄС українським виробникам, які не модернізували виробництво і не впровадили стандарти ЄС. Такі стандарти диктують більш жорсткі нормативи енергомісткості продукції, викидів парникових газів, поводження з відходами, екодизайну, ін.

В умовах зеленого переходу більш жорстке регулювання доступу на ринок ЄС стане викликом для багатьох експорто-орієнтованих підприємств України. Для підтримки свого експорту в ЄС вони змушені будуть перейти до більш екологічних методів виробництва. Інакше - стягнення імпортного мита в рамках Механізму вуглецевого коригування ЄС зробить їх продукцію неконкурентоспроможною на ринку ЄС.

Механізм прикордонного вуглецевого коригування ЄС (EU’s Carbon Border Adjustment Mechanism – CBAM) працює як засіб оподаткування викидів вуглецю і поширюється на товари з високим вмістом вуглецю, які надходять на ринок ЄС. CBAM має на меті запобігти витоку вуглецевих викидів за межі ЄС, нівелювати загрози для досягнення кліматичних цілей ЄС та сприяти чистішому промисловому виробництву поза межами ЄС. CBAM почне діяти у повноформатному режимі з 2026 р., але вже зараз триває перехідний період з його впровадження, під час якого CBAM поширюється на імпорт товарів із значним вуглецевим слідом - цемент, залізо, сталь, алюміній, добрива, електроенергія.

У зазначених умовах виклики модернізації та озеленення стануть актуальними, перш за все, для виробників енерго- та ресурсо-містких товарів – продукції металургії, сільського господарства, харчової промисловості, енергетики, великотоннажної хімії, машинобудування, будівельних матеріалів тощо.

Традиційна продукція українського експорту в ЄС, що потрапляє під дію Директиви про промислове забруднення, також буде у фокусі уваги органів ЄС. Тут мова йде про виробництво пластику, текстилю, пакувальних матеріалів, будівельних матеріалів.

Проте, з іншого боку, посилення контролю за екологічністю товарів, які постачаються на ринок ЄС, створюватимуть і нові можливості для українських підприємств. Перспективною ринковою нішею у ЄС для національних виробників стане постачання органічної харчової продукції. Вже зараз у ЄС відбувається переорієнтація АПК на використання сталих практик, таких як органічне виробництво, точне землеробство, дотримання стандартів добробуту тварин. У цьому зв’язку планується введення заборони імпорту до ЄС харчових продуктів, які порушують сталі практики.

Слід враховувати й те, що Стратегією ЄС "Від ферми до виделки" закладається створення сталої продовольчої системи, яка спиратиметься на скорочення використання хімічних пестицидів і антибіотиків, хімічних добрив, збільшення органічного землеробства, збереження біорізноманіття і агро-ландшафту.

З огляду на природно-кліматичні умови та наявну структуру економіки, наша країна має суттєвий потенціал для збільшення органічного сільськогосподарського виробництва, яке поєднуватиме високі стандарти якості та екологічності. За експертними оцінками під органічним виробництвом в Україні може бути зайнято до 4 млн га угідь, тоді як зараз використовується лише 309 тис. га.

Зелений курс ЄС одним із цільових орієнтирів проголошує декарбонізацію енергетичної системи, на яку нині припадає 75% викидів парникових газів у ЄС. Основою декарбонізації енергосистеми має стати розвиток відновлювальної енергетики.

У цьому контексті слід відзначити, що "Bloomberg New Energy Finance" у 2019 р. надав Україні 8-ме місце в рейтингу 104 країн за інвестиційною привабливістю для побудови зеленої економіки і розвитку низько-карбонових джерел енергії.

На офіційному рівні Урядом України задекларовано плани, які сприятимуть інтеграції енергетичної моделі України до моделі ЄС​ і поступу України на шляху декарбонізації.

Зокрема, План України, який розроблено Українським Урядом і підтримано фінансуванням ЄС, включає такі стратегічні цілі:

• підтримка зеленого переходу та сприяння збільшенню частки відновлюваної енергії, посилення децентралізації енергетичної системи;
• розвиток взаємозв'язків між об'єднаною енергетичною системою України та енергетичними системами ЄС у Синхронній мережі континентальної Європи;
• створення правових, організаційних і технічних умов для сталого розвитку відновлюваної енергетики на ринкових засадах з метою збільшення її частки в енергетичному балансі України відповідно до взятих міжнародних зобов'язань;
• модернізація теплогенеруючих підприємств, підвищення стійкості, якості та доступності послуг теплопостачання, підтримка декарбонізації та розширення відновлюваних джерел енергії в цій сфері.

Об’єктом особливого інтересу ЄС в енергетиці України є розвиток на партнерських засадах водневої енергетики. Для України таке співробітництво має свої переваги, з огляду на потреби в заміщенні транзиту російського природного газу та гарантування завантаженості української газотранспортної системи.

Синій і зелений водень визнано життєво важливими для майбутнього Європейської енергетики. Синій водень, який використовує природний газ і може зменшити викиди на 85% порівняно зі звичайним споживанням газу, вважається гарним проміжним рішенням з декарбонізації. Україна володіє суттєвим потенціалом збільшення видобутку газу, а також має також хороші перспективи для розвитку системи транспортування водню на базі діючої газотранспортної системи, що з’єднує Україну з ЄС.

Планом пріоритетних дій Уряду на 2024 р. передбачено створення засад розвитку водневої економіки України; запуск виробництв, технологій зберігання, транспортування, споживання всередині країни та експорту водню/ сумішей; визначення підходів до розвитку водневих технологій, здійснення інвестицій на державному та місцевому рівнях. На поточний рік заплановано підготовку розпорядження Кабінету Міністрів про схвалення Водневої стратегії України на період до 2050 р. й затвердження операційного плану заходів щодо її реалізації.

Таким чином, для збереження існуючих зовнішньо-економічних зв'язків і розширення присутності українських виробників енергомістких товарів на ринку ЄС необхідні масштабні інвестиції в чисті технології в Україні та поступове включення України до Зеленого курсу ЄС.

Модернізація виробничих процесів і впровадження стандартів ЄС мають спиратися на максимально повне використання як внутрішніх, так і зовнішніх джерел фінансування. У частині внутрішнього фінансування, перш за все, необхідно переломити ситуацію, коли доступ українських компаній до позикових коштів банків є вкрай вузьким, унаслідок хронічно високої облікової ставки НБУ і наджорстких умов банківського кредитування.

Щодо державної підтримки виробничих інвестицій та сталих практик, то вже зараз активно реалізуються кредитна програма "Доступні кредити 5-7-9", програма портфельних гарантій, грантів для малого бізнесу, "Є-робота", програми підтримки експорту від Експортно-кредитного агентства та діяльності індустріальних парків.

Надалі варто було б розширити периметр цих програм за рамки МСП (з охопленням великих підприємств) і передбачити спеціальні стимули для вирішення завдань зеленого переходу, включаючи впровадження у виробничі процеси технічних, екологічних стандартів ЄС, фітосанітарних норм. Зокрема, слід було б збільшити ліміт кредитування до 300 млн грн у межах кредитної програми "5-7-9", що дозволило б частково подолати бар’єри для впровадження чистих технологій у енергетиці й промисловості.

Міжнародні експерти рекомендують Уряду та іноземним донорам продовжувати підтримувати підприємства через надання позик, грантів і гарантій таким чином, щоб дозволити вижити життєздатним одиницям, реконструювати та модернізувати виробничі активи; а також розширити фінансування експортних операцій та активізувати інструменти впровадження міжнародних стандартів.

Б. Мілаковський та В.Власюк справедливо вказують на те, що ЄС та Україна повинні спільно інвестувати в декарбонізацію ключових галузей економіки, аби гарантувати, що українське виробництво не буде послаблене зеленим переходом. Без стратегічного спільного інвестування в промисловість, зазначають автори, політика ЄС щодо декарбонізації може завдати потужного удару по промисловому експорту України, який за силою поступатиметься лише руйнівним діям росії (https://library.fes.de/pdf-files/bueros/ukraine/21380.pdf).

Важко не погодитися з Б. Мілаковським і В.Власюком, які говорять про те, що Уряду України та компетентним органам ЄС вже зараз слід було б домовлятися про тимчасове звільнення України від вимог Механізму карбонового коригування (CBAM) на час війни та післявоєнної відбудови. ЄС варто було б також відкрити доступ українським промисловим підприємствам до фондів декарбонізації ЄС, зокрема, виділити фінансування на проекти декарбонізації в металургії, які були розроблені ще до повномасштабного вторгнення росії.

У практичній площині міжнародні донори з минулого року обговорюють питання розширення кредитних інвестиційних програм для українського бізнесу із введенням прямого фінансування міжнародними фінансовими організаціями (МФО) великих і середніх компаній України та видачі позик МФО за посередництва українських банків.

Для сприяння масштабним інвестиціям у промисловість і енергетику слід активізувати і механізми страхування військових ризиків на основі таких установ як БАГІ та HERMES, які поки що знаходяться на початковій стадії.

Крім того, для допомоги підприємствам з виходу на нові ринки та запровадження стійких практик важливу роль мала б відігравати пряма технічна допомога від міжнародних організацій та іноземних урядів.