Примусові заощадження мають бути справедливими

На початку листопада голова Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики поділився своїми міркуваннями щодо доцільності запровадження в Україні "обов’язкової накопичувальної схеми", що фактично передбачає примусове розміщення військових облігацій серед фізичних та юридичних осіб.

Для обґрунтування зазначеної пропозиції голова Комітету звернувся до досвіду Ізраїлю, який у 1970-х роках зобов’язував своїх громадян і бізнес вкладати у військові облігації 7% від доходу.

Якщо бути точним, то Данило Гетманцев запропонував вважати свій допис "першою спробою публічно обговорити це складне питання".

Питання дійсно складне і важливе, тож не дуже зрозуміло, чому представники влади чекали майже 1000 днів від початку великої війни, щоб нарешті винести його на публічне обговорення.

І вже зовсім не зрозуміло, чому влада, яка має неабиякий досвід роботи з масами, не зробила практично нічого, щоб відчутно збільшити обсяги добровільного вкладення коштів у військові облігації.

Тут не потрібно було вигадувати велосипед, достатньо було скористатись, скажімо, досвідом США, де за час Другої світової війни облігації придбали 85 мільйонів американців, тобто 64% від загальної кількості населення за переписом 1940 року (132,2 млн осіб).

Ба більше, щоб вловити секрет успіху американців не потрібно перечитувати усі 840 томів щоденника Генрі Морґентау молодшого (міністр фінансів США у 1934-1945 роках), достатньо витратити лише 90 секунд на перегляд замовленого ним агітаційного мультфільму з Баґзом Банні в головній ролі.

Безперечно, США мали багатий досвід популяризації купівлі військових облігацій, напрацьований ще у часи Першої світової. Фактично, була створена ціла індустрія із залученням найвідоміших людей того часу. Згадати хоча б фільм "The Bond", створений у 1918 році Чарлі Чапліном за власний кошт для сприяння купівлі американцями "Облігацій Свободи" (Liberty Bonds).

Українські журналісти намагалися донести до влади важливість цих речей вже за кілька тижнів після повномасштабного вторгнення (!), а ми надавали свої пропозиції стосовно шляхів збільшення обсягів купівлі громадянами військових облігацій відразу після появи відповідної опції в застосунку "Дія", тобто ще у жовтні 2022 року.

Але весь ентузіазм влади у питанні поширення військових облігації серед населення на "Дії" фактично й вичерпався.

За час великої війни обсяг вкладень фізичних осіб у державні облігації (не тільки військові) збільшився лише на 45,2 млрд грн до 70,5 млрд грн (станом на 22.11.2024), тоді як на рахунках домогосподарств у банках лежить майже 1,2 трлн грн (у гривні та іноземній валюті), дві треті з яких – це кошти на вимогу, решта – переважно короткострокові депозити.

Порівнюючи ці цифри, можна з прикрістю констатувати, що потенціал для розміщення військових облігацій серед населення на добровільних засадах був змарнований.

У цьому місці можна посперечатись з головою парламентського Комітету, який вважає, що "стимулювання попиту на ОВДП лежить насамперед у площині збереження привабливих ставок за цими інструментами". Це хибна думка, яку Нацбанк наполегливо насаджує з травня 2022 року.

В умовах війни дохідність навряд чи може бути основним мотивом у прийнятті рішення про купівлю облігацій, адже держава просто не в змозі запропонувати такі ставки, які б компенсували ризики воєнного характеру. Потрібно, натомість, плекати патріотичні мотиви, як це робили країни цивілізованого світу під час великих воєн минулого століття.

Тож перш ніж починати розмову про "обов’язкові схеми", влада мала б сказати, що зробила все можливе для максимального спрощення і заохочення громадян до добровільної купівлі військових облігацій. А сказати такого вона з очевидних причин не може. Можливість купити облігації через "Дію" – це добре, але зовсім недостатньо.

На жаль, час було втрачено і на сьогодні обов’язкова купівля громадянами військових облігацій, попри всі вищезазначені зауваження, дійсно вбачається цілком "робочим" варіантом.

Зрештою, до числа прихильників обов’язкових заощаджень належав навіть такий авторитет, як Дж. М. Кейнс, який під час Другої світової війни переконував у доцільності запровадження системи "відкладеної виплати", що мала б забезпечити ресурси для фінансування війни і водночас знизити ризики прискорення інфляції.

Якщо змиритись з тим, що "обов’язкової накопичувальної схеми" нам не уникнути, то на перше місце виходить питання, кого вона стосуватиметься і якими будуть умови примусового розміщення військових облігації серед населення.

Наприклад, автор цих рядків ще в лютому 2023 року пропонував розглянути можливість виплати військовими облігаціями частини заробітної плати високооплачуваним працівникам державного сектору.

Але з наведеного головою Комітету прикладу можна зробити висновок, що купувати облігації доведеться усім працюючим громадянам і, можливо, навіть бізнесу. Нескладно здогадатись, що в такому вигляді ініціатива приречена на несприйняття суспільством, адже великій кількості людей ледве вистачає грошей на харчування, а значна частина підприємств реального сектору мають проблеми з оборотними коштами.

Логічним рішенням було б встановлення граничного розміру доходу (скажімо, на рівні 3-х мінімальних заробітних плат), після перевищення якого починав би діяти механізм обов’язкових вкладень у військові облігації.

Крім того, було б справедливо, якби частка доходу, на яку мають придбаватись облігації, зростала зі збільшенням розміру самого доходу. Фактично, такий механізм міг би забезпечити плавний перехід до запровадження прогресивного податку на доходи фізичних осіб, що передбачено Національною стратегією доходів.

Опонентам запровадження прогресивного ПДФО до припинення війни варто враховувати, що він набув поширення у часи Першої світової (і відразу після неї), а під час Другої світової у Великій Британії і США максимальні ставки цього податку перевищували 90%.

Безумовно, процес запровадження (відновлення) прогресивного оподаткування доходів фізичних осіб має відбуватися з урахуванням усіх особливостей української економіки та податкового законодавства, щоб у результаті ефект не виявився від’ємним.

Наостанок варто ще раз торкнутися теми дохідності облігацій. Наразі Міністерство фінансів розміщує ОВДП з купонною дохідністю 15-17% річних, тоді як інфляція становить 9,7%, а прогноз НБУ на 2025 рік передбачає її уповільнення до 6,9%.

Зважаючи на таку високу дохідність, вкладення коштів у військові облігації (навіть під примусом) складно віднести до розряду фінансових репресій. Це, радше, цілком вигідна інвестиція (якщо є, що інвестувати).

Однак, держава має дбати про те, щоб умови запозичень були справедливими як з точки зору тих, хто купуватиме облігації зараз, так і тих, хто оплачуватиме їх обслуговування в майбутньому. Щоб не опинитися в ситуації, коли єдиним можливим варіантом виконання зобов’язань стане знецінення гривні.

Але в цьому місці ми заходимо на "територію" НБУ, монетарна політика якого ґрунтується на нездоланному прагненні забезпечити "привабливість гривневих активів", а це вже тема для окремої, дуже непростої, розмови.

Враховуючи все вищезазначене, слід визнати, що Данило Гетманцев має рацію в тому, що запровадження обов’язкової накопичувальної схеми є питанням глибокої політичної, суспільної і професійної дискусії. І дуже добре, що вона нарешті розпочалась.