Контури соціальних проблем майбутнього: інтеграція іммігрантів в Україні
Нині вже є декілька соціально-економічних проблем післявоєнного часу, стосовно яких складно помилитися. Однією з них є нестача робочої сили для післявоєнної відбудови. Ще до 2022 року депопуляція в Україні була одна з найвищих в світі, при тому була значно деформована демографічна структура – дуже велика кількість пенсіонерів відносно кількості зайнятих в економіці.
Багатомільйонна еміграція в 2022-2023 роках значно погіршила і без того погану ситуацію. Масове повернення емігрантів в Україну мало ймовірне, про що свідчить досвід еміграції в часи війни з Боснії й з Косово: війни ці давно завершились, а воєнні біженці досі живуть в Австрії та Німеччині. Більш того, біженці з України – це головним чином жінки з дітьми, що робить дуже ймовірним, що після скасування воєнного стану до них приїдуть з України їхні чоловіки, що ще погіршить нашу демографічну ситуацію.
Очевидно, якщо Україна виживе в цій війні, то для післявоєнної відбудови, тим паче для економічного зростання, потрібна буде іноземна робоча сила. Фактично, цей процес вже почався: в 2024 році будівельні фірми Києва почали завозити робітників з Узбекистану.
Подібна ситуація була в Німеччині після Другої світової війни – для економіки Німеччини катастрофічно не вистачало робочої сили. Тому Західна Німеччина уклала угоди щодо залучення робочої сили з кількома країнами, що мали високий рівень безробіття - з Італією, Іспанією, Грецією, Туреччиною, Марокко, Тунісом, Португалією, Південною Кореєю, Югославією. Робітників з цих країн називали "гостями", гастарбайтер – це німецькою означає "гість-робітник".
Але коли перші сотні молодих робітників з Туреччини в 1950-х роках почали стажування на автозаводах Німеччини, навіть у страшних снах німці не могли б уявити, що через 60 років мусульманські банди ґвалтівників будуть реальним кошмаром німецьких міст, тільки в новорічну ніч 2015 року в місті Кельн такими бандами було зґвалтовано, побито і пограбовано 1300 дівчат і жінок. Німецький досвід інтеграції великих мас іммігрантів є зразком провальної політики. На вищому політичному рівні провал було визнано лише в 2010 році, але й досі ніяких суттєвих змін на краще не відбулося.
Такий самий провальний досвід інтеграції іммігрантів демонструють і інші країни Західної Європи. Британських мусульман налічує більше в армії ІДІЛ, ніж в армії Великої Британії. Французьки і бельгійські мусульмани коять сотні терористичних актів, серед яких всесвітній розголос набув розстріл редакції журналу "Шарлі Ебдо" та вбивство більше сотні глядачів концерту в театрі "Батаклан". Взагалі в 2018-2019 роках в ЄС кожні два тижні відбувався теракт, скоєний місцевими ісламістами, в останні роки кількість зменшилась приблизно до одного теракту на місяць.
Що пішло не так? Чому мультікультуралізм провалився і навіть став живильним джерелом для відродження неофашизму і неонацизму по всій Європі? Це важливо зрозуміти, бо Україна неминуче може потрапити в таку ж халепу.
На початку процесу ніщо не віщувало про такий результат. Іноземні робітники мали перебувати в країні досить короткий час – лише 1- 2 роки, після чого мали повернутися на Батьківщину, а на заміну мала прибути нова партія робітників. Подовження перебування було заборонене. Робітники мали бути нежонатими (робітниці – незаміжніми), можливість возз’єднання сімей була виключена.
Так було передбачено міжнародними договорами, але практика виявилася геть іншою. Більшість тимчасових робітників не захотіли повертатися додому, ніяких засобів примусу влада задіяти не змогла або ж не захотіла. Трудові іммігранти перестали бути "гастарбайтерами", вони стали постійними робітниками, отримали права на проживання і згодом стали громадянами Німеччини. Зараз іммігранти, їхні діти та онуки становлять біля десятої частини населення Німеччини і частка їх зростає, як за рахунок високої народжуваності, так і за рахунок приїзду сотень тисяч нових щороку (в 2015 році прибуло значно більше мільйона).
Урок 1. Тимчасове перебування гастарбайтерів – хибна ідея
Треба виходити з того, що половина трудових іммігрантів не забажають повертатися додому. Це припущення докорінно міняє все. Вимога, щоб трудові іммігранти були безсімейними стає абсурдною, навіть небезпечною. В ХХІ сторіччі іммігранти в Європі на 80-90% - це молоді чоловіки з Африки та Близького Сходу. По прибутті в Німеччину чи Францію вони опиняються в гетто, де живуть такі самі молоді парубки.
Гетто, переповнене молодими чоловіками до 30 років стає благодатним середовищем для формування банд сексуальних насильників. Формування таких етнічних банд є настільки кричущим фактом, що влада замовчувала його існування до 2015 року, коли вже не можна було цей факт приховати через його масштабність.
Якщо трудові іммігранти – то не гастарбайтери, а постійні робітники і мешканці, то вони мають бути сімейними. Це означає інший спосіб забезпечення іммігрантів житлом і обов’язкове залучення дітей іммігрантів в систему дошкільної та шкільної освіти.
Урок 2. Гетто - не припустимий спосіб поселення іммігрантів
По всій Західній Європі ми бачимо одну картину – компактне проживання етнічних груп іммігрантів в міських районах або в передмісті. Про африканські або арабськи гетто у Франції або Німеччині, в які навіть поліція не наважується зайти, не кажучи про місцеве населення, вже написано доволі. Але до сих пір не відомо, що з цим робити.
Є приклад країни з великим потоком іммігрантів, яка не допустила формування гетто – це Сінгапур. Про це мало хто знає, але в Сінгапурі держава не дозволяє компактне проживання іммігрантів, їх цілеспрямовано розселяють серед місцевого населення. При схожому з Західною Європою потоці іммігрантів тут і близько не бачимо ворожого ставлення іммігрантів до місцевого населення.
Урок 3. Потрібний не стихійний, а організований притік іммігрантів
У 1950-1960-х роках імміграція в Німеччині відбувалася здебільшого на підставі міжнародних договорів і була забезпечена наявними робочими місцями. Ситуація ХХІ сторіччя зовсім відмінна – це імміграція біженців, переважна більшість яких не мають робочих місць і навіть не намагаються їх шукати.
Стихійний величезний потік іммігрантів не дозволяє навіть фізично перевірити всіх людей на причетність до злочинного світу, до діяльності терористичних організацій, бо тисячі і тисячі іммігрантів прибувають без документів. Іммігранти навмисно знищують документи, тому не можливо не тільки ідентифікувати особистість, не можливо навіть визначити країну походження.
Така ситуація є вкрай сприятлива для створення в країні імміграції філій закордонних злочинних організацій. Найбільш кричущий приклад – філії Ісламської держави Іраку і Леванту в країнах Західної Європи, які були головними організаторами терористичних актів в цих країнах.
Досвід Західної Європи свідчить, що перевірити і в разі необхідності депортувати іммігрантів, які вже прибули в країну, не вдається. Тому очевидний висновок полягає в тому, що перевірка має відбуватися в країні походження іммігрантів, до того, як вони отримали можливість перетнути кордон. Це вимагає створення органів (місій) міграційної служби за кордоном в країнах масової еміграції.
Засоби інтеграції, про які вже треба думати
- Вивчення української мови
Знання мови країни перебування є найпершою умовою інтеграції, без цього іммігрант не зможе отримати освіту та працювати з перспективою кар’єрного зростання. Це очевидна вимога, але навіть в Німеччині на безкоштовних курсах німецької мови половина іммігрантів не доходить до фінішу.
Специфічною проблемою у нас буде та обставина, що найпершим джерелом робочої сили для України будуть держави Центральної Азії, які були частиною СРСР, і які останні десятиріччя були джерелом трудової міграції до Росії. Всі ці мігранти володіють в більший чи меншій мірі російською мовою, що дає можливість працювати в Україні не вивчаючи українську мову. Тому відвідування мовних курсів буде ще гіршим, ніж в Німеччині. Можливо, доведеться вводити матеріальні стимули (грошові премії або доплати до заробітної плати) за вивчення української мови.
- Освіта
Діти трудових іммігрантів мають обов’язково відвідувати українські школи. Це очевидно. У світі застосовувались декілька моделей шкільного навчання дітей іммігрантів, найгірший результат для інтеграції мала модель створення окремих класів для таких дітей. Формування таких класів і навіть шкіл є результатом поселення іммігрантів в гетто, тобто це похідне явище від способу поселення іммігрантів.
В той же час, виявилося, що навчання за загальною програмою не під силу значній кількості таких дітей. Потрібно поєднувати навчання в загальних класах з індивідуальними додатковими уроками для дітей іммігрантів, перш за все – уроками мови.
Складною проблемою виявився конфлікт цінностей між тими, які домінували в сім’ях іммігрантів і їхньому оточенні і які прищеплювали дітям з цих сімей в школі. Більшість терористів "ісламського джихаду" у Франції були не іммігрантами першого покоління, а дітьми іммігрантів. Ці терористи народились і отримали освіту у Франції, але виросли смертельними ворогами французької культури і суспільства. Позбавити дітей впливу сім’ї не можливо, але можливо позбавити сім’ї від впливу оточуючого їх гетто.
Менш очевидно, що шкільну підготовку у вигляді вечірньої школи треба буде запропонувати тим іммігрантам, які мають бажання підвищити свій рівень освіти в Україні, наприклад спеціальні підготовчі курси для вступу в університети або технічні коледжі.
- Ринок праці
Провал політики інтеграції в Західній Європі значною мірою був обумовлений тим, що серед іммігрантів була велика кількість біженців. Трудові мігранти, як правило, отримують гарантоване місце роботи, бо це є умовою отримання візи на в’їзд і дозволу на проживання. Біженці опиняються на утриманні держави, що не тільки обтяжує державний бюджет, але й перешкоджає інтеграції іммігрантів, бо інтеграція через ринок праці є вирішальним фактором інтеграції.
Може здатися парадоксом, що серед біженців в Західній Європі менше половини шукають можливість працевлаштуватися. Рівень виплат біженцям перевищує доходи цих людей в країнах їхнього походження, що не стимулює їх шукати роботу. Відсутність роботи не дозволяє іммігрантам вести такий спосіб життя, який характерний для корінних мешканців, що створює перепону для інтеграції в суспільстві.
Іммігранти в Україні за визначенням будуть мати роботу, але проблемою може стати втрата роботи і втрата нормального доходу. Якщо після втрати роботи іммігрант не повернеться додому, то він є потенційним джерелом соціальних негараздів. А при великій кількості безробітних іммігрантів негаразди переростають в соціальні проблеми і навіть заворушення.
В ринковій економіці зникнення приватних компаній і скорочення робочих місць на них є закономірним результатом конкуренції. Ніхто не може гарантувати збереження робочих місць ні місцевим робітникам, ні іммігрантам. Але якщо економіка не скорочується, а зростає, то скорочення робочих місць в одних секторах супроводжується появою нових в інших. Зміна структури економіки має бути синхронізована зі зміною структури робочої сили.
- Імміграція як частина політики економічного розвитку
Тут ми підходимо до найбільш складної теми. Доволі проста ситуація, коли будівельна компанія в Україні наймає робітників в Узбекистані, бо це є закриттям нагальних потреб в робочій силі невисокої кваліфікації. Але якщо Україна буде мати перспективні плани розвитку економіки, то вони будуть вимагати залучення високо кваліфікованої робочої сили з урахування багаторічних процесів.
Розглянемо приклад. Одним з напрямків високотехнологічної індустріалізації після війни може стати розвиток фармацевтичної та біотехнологічної промисловості і в Україні. Ми вже зараз маємо більш-менш успішний приватний бізнес у цій сфері і бачимо приклад Ірландії, де новостворена фарміндустрія є основою експорту країни.
Швидкий розвиток фармації та біотехнології потребує багато робітників з університетською освітою і досвідом. Це вимагає відповідного розвитку освіти і одночасного процесу імміграції робочої сили з Індії, де вже існує величезна фарміндустрія світового рівня. Спеціалісти з фармацевтики і біотехнології з Індії самі по собі не поїдуть в Україну, з ними мають працювати агенції з пошуку та найму в Індії, вони мають приїхати вже з трудовим контрактами на руках.
Таким чином, план науково-технічного розвитку, план промислового розвитку, план розвитку освіти і план залучення робочої сили з-за кордону є частинами одного цілого – плану розвитку країни. На створення такого механізму планування потрібні роки, бо нинішній державний апарат зовсім не придатний до такої роботи. Чим раніше ми почнемо таку інституційну роботу – тим скорішим буде розвиток країни.